Два гриби

Відчуття при пробудженні: 7.

Одна ніч після повні.

Вправи до світла. Час біля екрана, кава в руці.

Потім приходить день. Щоранку пізніше, і щовечора раніше відходить. Земля, здається, знає це. Усе вляглося.

Я пішов по гриби.

Схили тут круті. Кожен крок зважений, перш ніж зроблений, — і очі водночас на землі попереду, шукають. Немає місця, щоб думка блукала.

Один. Потім другий. На мертвій деревині — трутовики, не для кошика.

Я чекав більшого.

Яке місце мав гриб тут, за давніх часів?

Я знайшов два. Решту розповідають старші.

Старші тут кажуть: після повні приходять гриби. Хто збирає, знає свої місця — той самий схил, те саме повалене дерево, рік у рік — і тримає їх у родині.

Новіший лік підніс Хрест два тижні тому; старший лік підносить його сьогодні й тримає піст. У пости гриб стояв там, де було м'ясо. Нанизаний на нитку й висушений над піччю, він проносив пости крізь зиму.

Із трутовиків на мертвій деревині старі люди знали той, що ловить іскру. Висушений, він ішов у торбинку з кременем і кресалом — а прикладений до порізу, спиняв кров.

І розповідають, як Господь і Петро колись разом ходили по землі. Петро мав хліб у роті, коли Господь обернувся заговорити до нього, і він виплюнув його позад себе на стежку. Де впали крихти, там зійшли гриби.

Завтра — знову схил.

День 99
Verkhovyna, Carpathian Mountains, Ukraine
© 2026 Michel Garand | A Pilgrim's Journey | CC BY-SA 4.0
stewardship@ubec.network