Після дощу

Відчуття при пробудженні: 8.

Уночі дощ. Коли він перестав — встав і надвір.

Повітря вмите. Звуки повертаються один за одним, як буває після дощу. І під усіма ними — потік. Не ревучий, не гучний, не хаотичний. Лагідний звук, тривкий, наполегливий. Майже заспокійливий. Він не тримає вчорашньої нічної води і не чекає завтрашньої. Що б він не казав, він каже це лише тепер.

Присутність не йшла мені з думки.

Я пішов стежкою вгору на пагорб. Після дощу плай стає глиною. Угору працюють ноги, а очі дивляться вперед. Усю дорогу вгору я зважував дорогу вниз. Спускатися важче — вага хилиться вперед, п'ята знаходить глину, один хибний рух — і послизнувся. У болото. Або через край, крутим схилом униз, у потік. Зламана рука, може, і кілька подряпин.

Думка біжить стежкою вгору попереду ніг або назад униз, до сказаного вчора ввечері. Нога не може піти за нею. Нога завжди лише на цьому камені, на цьому корені, на цій долоні мокрої землі.

Старі люди гір ходили цими стежками в м'яких шкіряних постолах, таких тонких, що підошва читає кожен камінь. Ніхто не йде плаєм у вчора чи в завтра.

Присутність важить на кожному кроці. Як її практикувати — не вчора, не завтра. Тепер. Кожен крок. І за кухонним столом — чашка поставлена, хліб відрізаний, слово тому, хто сидить навпроти.

У лісових скитах цих гір ченці, що прийшли зі Святої Гори, мали для цього слово: тверезіння. Вони взяли його зі старої книги, де Мойсей каже народові, словами Огієнка: «Тільки стережися, і пильно стережи свою душу». А брат Лаврентій, послушник у кухні паризького монастиря, три століття тому знайшов ту саму присутність серед горщиків і сковорідок, яку інші йшли шукати в каплицях.

Світло й темрява сьогодні вночі стоять нарівні. У передранкові години терези хитнуться, і відтоді темрява тримає довшу частку доби. Дощ укривав небо цілу ніч. За ним місяць — за чотири ночі до жнивної повні — зайшов близько тієї години, коли світло повертає, а перед світанком цієї пори Косарі сходять зі сходу, троє в ряд, і Стожари високо над ними — так назвали їх старі люди цього краю — чи хтось їх бачив, чи ні.

Сьогодні корінь — так кажуть ті, хто крізь цілі життя ставить місяць супроти зерна й ґрунту. Те, що тримається внизу. На мокрому схилі нога шукає саме корінь.

Потік не мав іншого часу.

День 94
Верховина, Карпати, Україна
© 2026 Michel Garand | A Pilgrim's Journey | CC BY-SA 4.0
stewardship@ubec.network