Колиска

Відчуття при пробудженні: 8.

Два тижні мене не було — майстерня, свого роду місія, увага на іншому. Сторінок звідти не прийшло.

Сьогодні вранці я прокинувся радий, що знову на своєму місці. Колиска, яку обіймають два гірські схили. У долонях гір.

Встав, коли ще було темно — темрява тепер тримається довше, рівнодення близько. Трохи часу за екраном. Уночі багато дощу. Потім прийшло світло, і дощ перестав. Встав — і надвір.

Я йшов угору, розмовляючи з моєю любою донькою — моєю провідною зорею — телефоном, і подумки теж. Потік в ущелині, повний нічного дощу — я чув його і визнав його силу. Радше лагідний, ніж гучний. Гірська стежка ніби чекала. Одна-дві веселі пташки прилетіли мене привітати.

В останні дні майстерні раз у раз зринала думка: жертва. Чи вважав я себе нею — жертвою власних учинків? Чому на війні кожен почувається жертвою? Піднятися над цим — не те, до чого я можу додуматися. Стежка просить слухати — що природа показує про неї і як вона це показує. Зорі, місяць, сонце — кожне має своє слово. Робота в тому, щоб відрізнити їхні голоси від мого власного.

У дні, коли мене не було, я прокидався пізно вночі або перед світанком. Перш ніж прийшло світло — зорі. У шести напрямках ще стояла яскрава зоря на вершечку гірського обрію. Зорі, що чатують над нами у священних Карпатах — горах, які війська та імперії переходили й привласнювали, одна за одною, аж до сьогодні. Гуцули — їхня культура, їхнє чуття місця — пережили їх усіх. Я не знаю, як вони називали себе крізь усе те. Сумніваюся, що жертвою. Тут досі розповідають про Довбуша — того, хто радше пішов у ці гори, ніж схилився.

Свої очі я зводжу на гори, звідки прийде мені допомога — так співець у старій книзі, і він не перший пішов угору, коли прийшла біда. У старих хатах цих гір колиска висіла на сволоку, і на тому сволоку вирізали знак — шість пелюсток у колі, знак сонця, кажуть одні, знак громовика, кажуть інші, — щоб те, що спало під ним, було вбережене. Шість зір у шести точках обрію, і долина, підвішена між двома схилами. Новіший лік святкував Різдво Богородиці тринадцять днів тому, коли мене не було; старший лік святкує його сьогодні — дитя в колисці, Друга Пречиста, двері осені. Сьогодні — плід, кажуть ті, що крізь покоління ставлять місяць супроти насіння і ґрунту, а над цими хребтами місяць підіймається і повніє, п'ять ночей до повні: що зірвано тепер, кажуть старі, тримає свій сік і зберігається.

Стежка дочекалася.

День 93
Верховина, Карпати, Україна
© 2026 Michel Garand | A Pilgrim's Journey | CC BY-SA 4.0
stewardship@ubec.network