Два наплічники

Відчуття при пробудженні: 5.

Позаду вечір з їжею та питвом, і неділя увійшла низько. Не годен до вправ. Тіло сказало своє, і я лишив це так.

Надворі холодно. Чисте небо. Дощ, який гнав перед собою вітер, прийшов учора, і стежка його тримає.

Кава — сьогодні вранці не до столу, а в дорогу. Сьогодні я залишаю хату на два тижні: майстерня, тут, у Карпатах, недалеко. Великий наплічник на спині, малий, денний — спереду на грудях, вага поділена так, щоб тіло могло її нести. Униз горою стежкою, болото й слизько після вчорашнього дощу, кожен крок ставиться перш ніж робиться наступний.

Унизу чекала машина.

Старі люди цих гір носили свій вантаж саме так — бесаги, одна торба спереду, друга ззаду, вага розкладена по тілу, щоб стежку можна було пройти. Я не думав про них, коли пакувався. І вони так само сходили вниз: хати стоять над дорогою, і кожен відхід — це спуск: стежкою до дороги, до потяга, до корабля, і дуже багато з них — до країни, де я народився. Я пройшов їхню дорогу у зворотному напрямку, щоб прийти сюди. Місяць стояв високо й тонко над хребтом, дев'ять ночей після повні, ідучи вниз до темряви, а хранителі старого ліку віддають цей день квітові — що відкривається на спадному місяці, кажуть вони, відкривається для насіння.

Кажуть, що стежка з гори вниз — найважча.

День 78
Верховина, Карпати, Україна
© 2026 Michel Garand | A Pilgrim's Journey | CC BY-SA 4.0
stewardship@ubec.network