Теплий вітер
День 77 — 5 вересня 2026
Відчуття при пробудженні: 7.
Рано встав і вийшов. Теплий вітер біля дверей і жодного світла, крім місячного. Долина ще темна, лінія смерек чорна на її тлі. Потік, що завжди є там, під усім, — цієї ночі зник, забраний вітром. Перша ніч після половини — серп прийшов, стоїть над східним хребтом у майже безхмарному небі, такому чистому, що зорі стояли близько довкола нього. Оточений — на славу йому, чи на охорону.
Коли сонце почало освітлювати день — стежка вгору на гору.
Західний вітер, питаю я. Чи південно-західний — сходить із високих полонин, а не піднімається долиною від річки. Він почався вчора пізно пополудні, надвечір, і не вщухав цілу ніч. Теплий на шкірі, і втішний — не те слово, якого я чекав для вітру у вересні в цих горах.
Учора вранці бджоли були гучні, напружено гули над тим нектаром, що ще лишився. Упродовж дня оси літали інакше — без лінії в польоті, кружляючи, шукаючи, що можна взяти. Потім вітер. Ніби бджоли й оси знали, що він іде, раніше за мене.
Пасовища на схилі тепер майже без квіту. Будяки побіліли, головки розкриті й розпушені, пух відривається від стебел і летить, куди несе вітер — через луку, через огорожу, вгору до узлісся. Рослини відпускають своє насіння.
Спускаючись стежкою назад — хмари, із заходу, гнані вітром поперед себе. Отже: захід.
Я намагаюся бути присутнім — дорога, вітер, темрява. Мої думки раз у раз ідуть поперед мене стежкою вгору, до питання «а що, якщо». Я не йду за ними. Вони повертаються самі — і йдуть знову.
Старі люди долини читають зорі близько біля місяця як вітер, що надходить. Старі, що ставлять місяць супроти насіння і ґрунту, називають цей день кореневим — третій поспіль і перший цілий день, як місяць іде донизу; на старому місяці, каже долина, копають те, що росте внизу, і воно тримається всю зиму. У цих горах пастуші люди кажуть: що падає тепер, падає до кореня; насіння, відпущене під спадним світлом, укорінюється там, де око не сягає. Отари ще на полонинах, але спуск ближчий за підйом, і вітер, що зійшов минулої ночі, прийшов звідти, де вони. Бджоли на останньому нектарі, оси без лінії, пух на вітрі — лінза читає це як один рух, униз, до того, що тримає.
Вітер усе ще віє.
День 77
Верховина, Карпати, Україна
© 2026 Michel Garand | A Pilgrim's Journey | CC BY-SA 4.0
stewardship@ubec.network