Зорі довкола місяця

Самопочуття при пробудженні: 7.

Неспокійна ніч, з боку на бік. Встав — ще до світла.

Надворі ще темно — тільки півмісяць освітлює землю, стоячи майже просто наді мною. Вище він не зійде. Зорі кільцем довкола нього — славлять його чи охороняють, я не міг сказати.

Вправи, потім звивиста стежка вгору на гору, і я піднімаюся з нею. Праворуч схил стрімко спадає — потік унизу, чутний, не видимий, біжить в інший бік. Ліворуч гора здіймається далі. Бджоли гучні при дорозі — жвавіші, так звучало, ніж останніми днями. Ранки холоднішають.

Птах перетнув мою стежку, потім другий. Здається, тепер вони даються мені знати. Я їм уже не чужий.

Дорогою вгору повернувся нічний сон — один сон чи два, я вже не певен. Я сидів із трьома, що мають владу над зробленим світом цієї доби, і поставив їм одне питання: чи те, що вони збудували, досягло своєї висоти — чи звідси воно стоятиме, чи падатиме. Перший сказав так. Другий сказав ні. Третій був і не був, і не сказав нічого. Тоді всі троє схопилися, понесли питання деінде і повернулися говорити далі. Молода жінка при моєму боці, увесь час, якої я так і не відрекомендував. Там сон розтанув.

Сьогодні знову корінь — так лічили ті, хто ставив місяць проти насіння й землі крізь життя, і пастуші люди цих гір перед ними. Такими днями, кажуть старі, сила речей тягне вниз — у землю, у льох, у кістку. Бджоли на останньому нектарі йдуть за тим самим потягом. Насіння, покладене в землю на спадному місяці, так тримали сіячі цих схилів, береться коренем. А місяць, під яким я стояв до світла, скінчив своє сходження — половину світла віддано, від цього дня він іде небом униз.

Я зійшов униз.

День 76
Верховина, Карпати, Україна
© 2026 Michel Garand | A Pilgrim's Journey | CC BY-SA 4.0
stewardship@ubec.network