Сусідчина коза

Самопочуття при пробудженні: 7.

Питання прокинулися раніше за мене. Чужинство. Родина — далеко цього ранку, як і кожного ранку. Громада. Одними ранками вони приходять у цьому порядку, іншими — в іншому. Вони не стукають.

До чого тут коза?

Сусідка сьогодні на роботі. Коли так, вона просить мене подоїти її козу. Вона просить, і я дою. Між сусідами це ніщо. Для чужинця це не ніщо. Свіже козяче молоко, ще тепле від тварини. Мені воно смакує, і тілу моєму смакує.

Коза — давній супутник у цій країні. На темному повороті року коза ще ходить від хати до хати на рівнинах — ряджена коза, що вмирає у грі й знову встає, і де коза ходить, каже стара пісня, там жито родить. Далі назад і далі на південь коза вигодувала бога своїм молоком. Молоко святе довше, ніж книги. Ця долина прийде до козиного свята у свій час.

Учора коротка розмова про чужинство. Є два роди. Хто чужий на чужині — на це є ім'я. А хто чужий серед своїх людей, у своїй культурі — на це імені немає. Тридцять один рік у Німеччині тримав обидва разом — чужий буттям і чужий відчуттям, у громаді, а часом і в родині. Я прожив обидва. Я живу обидва тепер. За ними стоїть старше питання: де дім.

Сьогодні корінь — так лічили ті, хто ставив місяць проти насіння й землі, сіючи і пильнуючи крізь життя, і пастуші люди цих гір задовго до них, що тримали ту саму варту без імені для неї. Сила такого дня сидить низько, кажуть старі, — у темряві землі, у тому, що тримає й годує невидимо. Молоко, взяте такого дня, годує до кістки. Місяць шість ночей після повні, віддає своє світло, ще здіймається.

Тоді назад до питань дня.

День 75
Верховина, Карпати, Україна
© 2026 Michel Garand | A Pilgrim's Journey | CC BY-SA 4.0
stewardship@ubec.network