Стежка вниз

Самопочуття при пробудженні: 7.

Прокинувся раніше, ніж звичайно. Думки про життєві кризи — ті, що пройдені, і ті, що ще чекають, — і про спільноту: що її тримає вкупі, чого вона вимагає від кожного, хто в ній стоїть. Потім, як щоранку, моя родина.

Встав. Вправи. Душ. Надвір — і стежкою вгору, тією, що викладена в ці останні дні з каміння, яке дає гора, — і далі за неї, вгору по горі.

Кажуть, що стежка з гори вниз — найважча. Так кажуть ті, хто піднявся і зійшов знову — альпіністи, і ті, чия гора була в них самих. Угору тягне висота. Униз не тягне ніщо; кожен крок ставиться, коліно несе вагу всього, що зібрано нагорі, а долина не питає, що там було видно. Знайдене на висоті треба знести вниз цілим, і саме дорога вниз є місцем, де воно випробовується.

Вісімдесят чотири дні на рівній балтійській землі минулої весни — і жодної стежки вниз, вартої цього імені; сходження вниз відбулося потім, поза сторінкою. Тут кожна стежка або здіймається, або спадає. Сам рік уже на дорозі вниз: він видихнув до середини літа; відтоді вдихає назад. За кілька тижнів, за якою колонкою ця долина не рахувала б, отари сходять з полонини, трембіта попереду, і одна отара знову розділяється на свої родини. Померлі зійшли по свої яблука два тижні тому.

На Балтиці хода посередині повернула від одного питання до іншого — хто я, а потім: для чого я. Перше питання здіймається; йому за товариство висота. Друге має тільки дорогу вниз — у господу, в село, в родину, де відповідь не промовляють, а живуть, і де ніхто її не ставить. Павло написав це до Коринта одним рядком: тепер пізнаю почасти.

Вода крізь ніч і ранні години; о десятій поворот до тепла, і сонце в місяць Лева за старим зоряним рахунком. Друкований календар читає день так. У водяні години все живе — сік і листок: соки рухаються, сон стає тонким, приходять сни, і сплячий прокидається раніше свого часу. Від десятої переймає тепло: плід і насіння, дозрівання, воля до дії — години для каміння і стежки. Місяць чотири ночі після повні, його світло спадає, його дуга ще здіймається. До четвертого, тримає календар, усе, що росте, посилає силу вгору, в листок, у плід і в цвіт, і бджоли йдуть за нею у верховіття; що ріжуть тепер, ріжуть на збереження. Від п'ятниці місяць сходить униз, і сік сходить з ним, у корінь — відкривається час садіння, і що посадять у землю в ті дні, приймається. Темний місяць одинадцятого, на Головосіка за старим стилем.

Дві колонки тримають цей день. За новою церква цього ранку відкриває свій рік — Індикт, Новоліття — і календар називає Симеона Стовпника, Семена в устах сіл, Семена-Літопроводця. За старою сьогодні Андрій Стратилат зі своїми воїнами, а Семен чекає до чотирнадцятого, де старіший рахунок тримав його завжди: зустріч осені, прощання з літом і зі старим роком, бабине літо, що відкривається павутинням у траві й біжить до Воздвиження. Нова колонка тримає день церкви. Стара колонка тримає рік так, як тіло долини виховано його відчувати — літо кінчається, коли кінчається робота, а не коли перегортається календар, — і це знання сидить глибше за будь-яку друковану дату, в людях і в землі. Учора, кажуть тут, був останній день літа. За яким рахунком вони рахували, я не спитав.

Отари ще нагорі. І я теж.

День 73
Верховина, Карпати, Україна
© 2026 Michel Garand | A Pilgrim's Journey | CC BY-SA 4.0
stewardship@ubec.network