Теплий вітер на стежці

Самопочуття при пробудженні: 7.

М'язи просять розтягнення. Учорашні справи, учорашня дорога.

Два дні в місті — Івано-Франківськ, зустрічі з людьми, міграційна служба, папери іноземця приведені до ладу, винищувачі над містом і довкола нього. Повернувся пізно. Машина піднімалася, доки могла, і стала. Далі — пішки. Тридцять хвилин угору по горі, місяць на одну ніч після повні, досить, щоб іти. Знову в серці гуцульської землі, гуцульського способу жити на ній.

Холодне повітря сходило мені на голову всю дорогу. Стежка бліда під місяцем. Той самий місяць над тим самим хребтом — мальовані горщики на рівнині внизу, п'ять тисяч років тому, несли спіраль і серп; пастухи, що першими привели худобу під ці гори, лежали під курганами і дивилися на нього; волоські вівчарі, що виходили полонину в існування — ватра, бринза, слова ще й досі тут на устах, — водили отари за місяцем і травою. Потім, на одному повороті, — тепло. Потік теплого вітру в обличчя, ніби хтось стояв на стежці. Через п'ятдесят метрів знову холод.

Гуцули вписали місяць у церковний рік. Учора вночі він був повний на Успіння за старим стилем — Перша Пречиста, зілля і снопи несли святити. За десять днів перед тим померлі отримали перші яблука. А вчора перед світанком повний місяць був над'їдений по краю — затемнення. Старі люди прочитали б це. Я йшов під ним, тепле повітря і холодне. Я не прочитав — я відчув.

Сьогодні Головосік, за новим стилем. Піст там, де тримаються цього стилю. Нічого круглого не ріжуть, ножа до головки капусти не беруть. Птахів, кажуть, того дня випроваджують у вирій. Старий стиль тримає його за два тижні, зовсім без місяця. Якого стилю тримається ця долина — маю ще спитати.

Хто б там не стояв на стежці — я його не бачив.

День 70
Верховина, Карпати, Україна
© 2026 Michel Garand | A Pilgrim's Journey | CC BY-SA 4.0
stewardship@ubec.network